Éparchie Orthodoxe de Paris France Ukraine

Éparchie Orthodoxe de Paris France Ukraine

Святой Aнна Ярославівна королева Франції


+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 

 

Résultat de recherche d'images pour "lys royal"
icône d'Anne de Kiev2.jpg

орогие друзья, украинцы и французы, читатели нашей страницы Face-Book и блога Православной Епархии Парижа и Франции.

 

Божественному Провидению, Его непостижимыми судьбами, было угодно дать, в третьем поколении Капетингов, предка всех будущих королей Франции, начиная от Филиппа 1-го, - Блаженную Анну Ярославну, королеву Франции, дочь святого Ярослава Мудрой и его супруги - первой Святой Анны Киевской.

 

Он подал нам не толь большую духовную радость, но и большую ответственность как митрополиту Парижа и Франции Православной Церкви Украины - Киевского Патриархата, - содействовать прославлению святой, почитаемой украинцами в нашей прекрасной Франции: святой Анны Ярославны Киевской, королевы Франции. Каждый год в день одновременно её коронации и брака 19 мая, (который в 1051 г. выпал на Пятидесятницу) с королем Франции Генрихом 1-ым, сыном короля Роберта Благочестивого и праправнука основателя династии Гуго Капета. Украинцы Парижского региона, а также и всей Франции, во множестве приезжают почтить память Киевской Княжны в г. Санлис, которая также и королева Франции, Анна Ярославна. Многие важные люди присутствуют при этом событии: Его Превосходительство посол Украины во Франции, мэр г. Санлис, префект, депутаты и т.д. Открытие Памятника Анне Ярославне, Королеве Франции произошло 22 июня 2005 года в присутствии Его Превосходительства Президента Украины Виктора Ющенкo и Генерального Директора ЮНЕСКО г-на Мацуура, мэра Санлиса, Префекта.

 

Мы направили Священному Синоду просьбу о канонизации в лике уже канонизированных благочестивых королев Франции: Клотильды, Радегонды, Батильды, - новой местночтимой святой нашей епархии: Блаженной королевы Анны Киевской.

 

Молясь ей, как святой Анне королеве Франции, да молитвенно покроет она наши народы - Франции и Украины, и наступят мир и процветание.

 

26 марта (13 марта) 2017, Четвертое Воскресенье Великого поста, Преподобного Иоанна Лествичника; Святой Кристины Мученицы Персидской.

 

 

+Митрополит Михаил Лярош

Митрополит Парижский и всей Франции Православной Церкви Украины, Киевский Патриархат

 

Писатель, богослов, историк, геополитолог, автор 15 книг.

 

                    https://static.blog4ever.com/2014/06/774868/artfichier_774868_7050411_201703204637273.jpg      https://static.blog4ever.com/2014/06/774868/artfichier_774868_7050407_201703204438698.jpg


Résultat de recherche d'images pour "lys royal"

 

Проект канонізації блаженної Анни Ярославни, Королеви Франції.

 

 

 

Шанування у Франції блаженної Анни Ярославни всіма українцями, які живуть у нашій країні - православними, чи греко-католиками – це вже реальність, яку ми, як Митрополит Парижа і всієї Франції, єпископ Української Православної Церкви Київського Патріархату, повинні взяти до уваги. Шанування також набуло поширення і серед доволі багатьох і росіян і французьких православних віруючих.

 

Щороку, 19 травня, відзначається відома дата шлюбу і коронації Анни Київської (Anne de Kiev у французькій традиції), Королеви Франції, яка шанується в народі як «свята Анна Київська». Це відбувається у місті Санліс, у якому Анна Ярославна заснувала монастир святих Теозису (Богородиці і Предтечі) і Вікентія Сарагоського, від якого сьогодні залишилися лише руїни. На цій події завжди присутні влада міста, мер, голова регіону і департаменту, присутній Його Високоповажність Посол України, український греко-католицький єпископ. Всі вони шанують Анну Ярославну, Королеву Франції.

 

Наша єпархія особливо шанує блаженну Анну Ярославну, і ми,  як її канонічний Митрополит, бажаємо, щоб вона була визнана святою покровителькою Франції і небесною покровителькою нашої єпархії.

 

Ми вважаємо, що Православна Церква України - Київський Патріархат - не може далі залишатися осторонь шанування цієї святої королівської особи Франції і її культу, який давно вже має місце у Франції – особи, яка стала предком усіх наступних королів Франції і яка прищепила до королівської династії Капетингів нову спадщину Великого Київського Князя - святого Владимира.

 

Мені хотілося б навести і своє власне свідчення про те, який значний вплив справила Анна Ярославна на наступні покоління великої династії Капетингів. Я був запрошений у 2001 році в мерію VIII-го округу Парижа. Тоді було організовано святкування 90-ліття Її Королівської Величності, Графині Паризької. Вона побачила мене в облаченні православного Митрополита і попросила, щоб мене представили їй. Після того, як вона дізналася, що я Єпископ Київського Патріархату, то вона, всміхнувшись, мені сказала: «Гадаю, що ви знаєте, що вся наша королівська родина походить від Анни Київської». Я підтвердив, що знаю про це. Вона сказала: «А чи знаєте ви, що саме ця королева Франції Анна, або, якщо ваша ласка, "Анна Київська", ввела ім’я «Філіпп» у всіх наших династіях королівської Франції, які були після неї, назвавши так свого сина Філіппа I-го?» Я відповів обережно: «Я не дуже добре знайомий з походженням цього імені». Графиня Паризька відповіла на це: «Предком Анни Київської була Анна Багрянородна, дружина Святого Володимира, яка вважала зі своїм братом Василієм II Багрянородним, що їхнім предком був Філіпп Македонський, батько Александра Великого. Таким чином, ім’я Філіпп  і було дано молодому спадкоємцеві корони Філіппові I (1052-1108). Його так само носили й інші великі королі Франції, в тому числі Філіпп II Август (1165-1223), Філіпп IV Гарний (1268-1314), а також наш предок - останній король Франції Луї - Філіпп (1773-1850)». Я подякував Графині Паризькій за те, що вона поділилася зі мною своїм родинним переданням. Я сказав, що «Мішель» це моє  ім’я у чернецтві, а моє ім’я у хрещенні й офіційно - саме «Філіпп». І що я цим завдячую саме Анні Ярославні!

 

 

 

Ми також переконані у тому, що визнання шанування блаженної Анни Ярославни, королеви Франції, після її канонізації, згуртує в лоні єпархії Парижа і всієї Франції, багатьох українців, що проживають у нашій країні.

 

 

 

Ми проситимемо Його Святість Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, а також наших співбратів у єпископстві – вельмиповажних членів Святішого Синоду – розглянути наш проект канонізації блаженної Анни Ярославни, королеви Франції і визнати те шанування, яке для  багатьох православних віруючих Франції – французів, українців, росіян – вже існує.

 

 

 

+Митрополит Мішель Паризький і всієї Франції

 

 

 

Життя Святої Ярославни Київської.

 

 

 

Свята Анна Ярославна (такаж іменована Агнесса), княжна Київська, яка після взяття шлюбу стала Королевою Франції, народилася між 1024 і 1036 рр.

 

Вона народилася від шлюбу Великого Князя Київського Ярослава, названого «Мудрим», і його другої дружини,  Інгігерди Шведської. Вона виросла на Україні, у ту благословенну епоху, яку називають тепер «Золотою добою Київської цивілізації».

 

Її дідом був Святий Володимир, який досі називається «Красним Сонечком», бо саме цей Великий Київський Князь, сам хрестився у 888 р. і привів у Православну віру свій народ, підданих Русі-України.

 

Як сповіщає у псалмі божественний Давид: «Сіячі зі сльозами пожинатимуть з радістю» (Пс. 125:6), хрещення всього народу було плодом євангельської проповіді і важких місіонерських трудів. Багатьох привело до святого і блаженного життя установлення Царства Святої Трійці й істинної віри на Русі. Посіяні в душі Анни зерна пшениці,  про які мовиться в Євангелії, принесли свої рясні плоди.

 

Завдяки шлюбові Князя Володимира і його дружини Анни Константинопольської, у Київ була внесена, у всій своїй величі, візантійська духовна культура і Православна віра. І вона відразу ж почала проявлятися в усіх аспектах життя Церкви, Держави, у системі права і в житті народу, в його побуті. Коли Володимир відправився з Константинополя в землі Руси-України, його дружина Анна Багрянородна привезла з собою багатьох священнослужителів і ченців. І ось, ці ревні служителі Божі перевезли з собою багато святих книг, які містили у собі всю божественну премудрість і велич богослів’я святих отців. Їхній духовний зміст, велика мудрість глибоко живили і назавжди преобразили віру і розум святої Анни Ярославни.

 

За допомогою молитов і глибокого вичення Священного Писання і творів Святих отців, вона стала здатною підтримувати високі духовні бесіди з ігуменами- греками, які перебували у той час в Києві. Ставши Королевою Франції, свята Анна збагатить своє духовне життя, розвиваючи його у богословських роздумах, що живилися постійним і благочестиви чтивом. Анна вирізнялася великою освіченістю для свого часу: вона читала і розмовляля грецькою, розуміла і церковнослов’янську мову богослужіння. Вона також уміла розмовляти і писати тією мовою, яка тоді була у Києві. Після свого переїзду у  Францію, вона вивчила також французьку мову і латину.

 

Як і вся її родина у Києві, княжна мала своїм духівником візантійського Митрополита Феопемпта (1035-1049) і майбутнього руського Митрополита Київського (1051-1055), святого Іларіона; тогда цей ієромонах був одним з найосвіченіших і розумово найобдарованіших людей свого часу. Ці двоє духовних мужів були не тільки великими знавцями і поцінувачами Отців Церкви, але й були також одними з провідних богословів тієї доби.  Ці благочестиві митрополити чудово володіли основами  математики, астрономії; знайомі були і з Кодексом Юстиніана, на який Київські князі, що оточували їх, повинні були спиратися у прийнятті важливих державних рішень, у своєму новому релігійному стані. Склавши у своїй душі найгарніші коштовності зі скарбниці Православ’я, найблагочестивіша княжна Анна Ярославна під керівництвом цих двох великих учителів – духівників читала

 

 Каппадокійських отців: Свв. Григорія Ниського, Григорія Богослова, Василія Великого; їхні трактати супроти єретиків свого часу - аріан, і несторіан, від яких треба було захистити молоду Церкву. Вона читала і деякі богословські твори, які уже були поширені на Русі: святих Іоана Золотоустого, Кирила Олександрійського про Божественність Слова втіленого у плоті, а також твори псевдо - Діонісія Ареопагіта, дуже популярних тоді як на Сході, так і на Заході. Вона читала праці про чернецтво у вигляді коротких, повчальних настанов  - «Aпофтегм», також «Життя святого Антонія», написані Свт. Афанасієм Олександрійським і їхні листи. Ці книги були наслідком духовного досвіду отців-пустельників. Їх вивчали і ним духовно керувалися у Київських печерах, де мешкали за типиконами прп. Пахомія і Василія Великого. Ченці Київських печер надихали своїм прикладом створення нового чернечого життя у просторих землях Русі. Постова Тріодь, твори Іоана Ліствичника, Феодора Студита -  це книги, які прочитувалися тоді щороку у всіх монастирях під час Великого Посту. Аскетичні твори Преподобного Ісаака Сирина, зокрема, переклади його книг на грецькою, були у всіх тодішніх монастирях. Княжна добре знала Синаксарій у його первісному вигляді, у якому ця книга являє собою педагогічну збірку моральних повчань в області юриспруденції, духовних прикладів новому українському чернецтву і  духовенству, наочних прикладів з життя святих, які, таким чином, сприяли  утвердженню нових христианських, православних цінностей на Русі.

 

Отже, княжна Анна зростала в оточенні саме такого глибокого православного благочестя (у Києві тоді нараховувалося близько 400 церков) в високої візантійської культури. Перед Творцем вона «зростала у премудрості і у віці і в любові до Бога і людей». (Лк 2:52).

 

Ні висота її княжого титулу, ні витонченість придворного життя не змінили її душу чи заманили у марноту світу, у гординю, до марнотних бажань, до легковажності, до чуттєвої любові чи до бажання влади, слави чи багатства: до пристрастей, які спонукають  душу до забуття Церкви, бідних і самого спасіння.

 

Її полум’яна любов до Бога  і Його Православної Церкви зростає за допомогою молитви і читання священних книг (Анна знала напам’ять Четвероєвангеліє). І вона, з набожністю і духовним досвідом, за прикладом Богородиці, «зберігала слова ці у серці своєму». (Лк.2:19) Перед Богом, всі радощі і скорботи, те, з чого і складається земне життя людини, вона переносила з терпінням і мудрістю. Все своє життя вона була прикладом любові, душі глибокої, що любить мовчання і тишу, ладною, за прикладом Господа Христа, піти на всі жертви не только для свого народу, який вона любила, але й для нового для неї народу – французького; того народу, якого потім ввірить їй Бог.

 

Високий духовний подвиг (спокуси, пов’язані зі здійсненням влади)  проходив у тиші і привів її до гарячої віри в Бога. Душа Святої Анни зміцнюється у мужності, любові до ближнього, стаючи здатною на будь-які жертви, необхідні для того служіння, яке благословить їй Бог. Цю велику силу душі княжна черпала у своєму глибокому благочесті, любові до Христа і ближнього. Вони освітлювали мудрістю її душу і дух. Ними були просвітлені не тільки її духовні діяння, але й мирська, політична її діяльність.

 

Всі нащадки святого князя Ярослава Мудрого у той час зростали в особливій  атмосфері святоотцівської думки, яка панувала у його родині і в його дворі. Його донька була покірна волі Великого Князя, виконуючи послух, який дуже нагадував їй послух з чернечого життя. Вона підкоряла свою волю цьому обов’язку, знаючи, що як княжна, вона повинна все своє особисте життя принести в жертву цьому служінню, у таємниці серця беручи приклад з Творця всіх.

 

Ніщо, як видавалося, не могло віддалити Анну від своєї Батьківщини, але, з волі Божої,  Який знає краще, що корисніше для нашої душі, вона вийшла заміж, скоряючись волі батька, за Короля старшого її роками, вдівця і в країні далекій: у Франції.Ніхто не може уявити собі біль розлуки благочестивої набожної княжни з Православною Церквою, до якої вона прив’язалася в обрядах у духовному читанні, з родиною, з новою, народженою від Візантії, культурою. Їй належало відправитися у варварську, з її погляду, країну, про звичаї якої вона могла судити лише по спілкуванню з купцями, які бували у той час в Києві.

 

Шлюб Анни Ярославни і Генріха I-го, не був у числі тих, які Бог часто допускає, ні наслідком любові. Це було, як про це свідчитимуть всі акти життя нової Королеви Франції, плід її покірності присудам  Господа.

 

Генріх I-й (1008-1060) був син Роберта II-го, короля франків. Генріх став вдівцем у 1044 р. без законних дітей від першого шлюбу. І він хотів би укласти шлюбну спілку, у якій попередньо не існувало б жодного можливого зв’язку рідства. У той час папа засуджував як інцест шлюб у п’ятому ступені рідства (починаючи зі спільного прадіда), що зробило неможливим укладення шлюбів практично між усіма королівськими дворами Західної Європи. Генріх I-й також хотів того, щоб це одночасно був і престижний шлюб. Стосовно батька Анни, святого Ярослава Мудрого, то він теж хотів розширити свій вплив у Європі. Генріх I-й побрався з Анною Ярославною 19 травня 1051 року, у свято П’ятидесятниці, у Реймському соборі. Того ж дня з чудотворної посудини хрещення Хлодвіга святим Ремігієм, вона була миропомазана як Королева Франції. Вона привезла з собою дивної краси рукописне Євангеліє слов’янською мовою, на якому потім впродовж багатьох поколінь, відбувалися коронації наступних королів Франції, предком яких стане блаженна Анна Ярославна.

 

Їхнє родинне життя, хоч і проходило доволі мирно і спокійно, не було, однак, дуже щасливим для молодої Королеви. У повсякденному житті Генріх I-й, хоч і був                                         чоловікомчесним і вірним, був уже у немолодому віці, коли одружився з Аною. Він ставився з відразою до всіх жінок і тримав Королеву подалі від будь-яких державних обов’язків і від політичного життя королівства, а тільки як матір своїх королівських дітей - уже народжених чи які мали народитися.

 

Попри це становище Анна, Королева Франції покохала щиро і віддано свого чоловіка. Вона не була з тих жінок, які кохають своїх чоловіків тільки тілесно, без співучасті у цьому всіх скарбів своєї душі.

 

Як Королева і дружина Короля, вона проявила мудрість і відданість державній справі, чудово відповідаючи, за своїми якостями, рангу Королеви, а пізніше матері і благодійниці бідних і Церкви. Саме про таких жінок мовиться у Священному Писанні: «Хто знайде чеснотну жінку? ціна її вище перлин; впевнено у ній серце чоловіка її. (…) Вона віддає йому добром, а не злом, по всі дні життя свого. (...) Долоню свою вона розтуляє  бідному, і руку свою подає нужденному. (…) Чоловік її відомий біля брами, коли сидить зі старійшинами землі. Врода оманлива і краса марнотна; але жінка, що боїться Господа, гідна хвали.» (Притч. XXXI : 10 і далі).

 

Анна поховала свого чоловіка одразу після народження майбутнього короля -Філіппа I (1052-1108), коронованого ще за життя свого батька, 23 травня 1059 р. [1], народивши іще трьох дітей: Робера (1054-1063) , Емму (1055-1109) і Гуго (1057-1102 ).

 

Благочестя і доброта Королеви Анни були відомі всім і просяяли далеко за межами Франції. Було видно, що вона жінка, яка живе більше духовним, ніж тілесним, життям майбутнього віку, ніж життям цього тимчасового світу. Вона була відома своєю гарячою вірою, глибоким благочестям і величчю свого доброго серця. Її особистість можна порівняти з іншими святими королевами Франції: Клотільдою (475-545), Радегондою (520-587) і Бертиллою (+710), а також багатьма правительками Сходу, відомих своєю любов’ю до убогих, створенням нових церков і монастирів: святих Євдоксії (398-460), Маркіани (450-527) Феодори, дружини святого Юстиніана I-го (+548), Імператриці Ірини (750-803), Феодори (+867), яка теж була вдовою (імператора іконоборця Феофіла), і яка теж була змушена захищати свого неповнолітнього сина, імператора Михаїла III-го, який мав на момент смерті її чоловіка усього лише три роки від народження. У Анни Ярославни було велике бажання наслідувати життя всіх цих святих, які жили до неї і життя яких вона знала. Всі ці імператриці були причислені до лику святих завдяки їхньому особистому благочестю і великій любові до вбогих, яке проявлялося у них під час перебування їх біля влади. Вони були милостиві до Церкви, монастирів, до злидарів, в особі яких вони бачили Христа «…так як ви вчинили це одному з цих братів Моїх менших, те вчинили Мені» (Мф., XXV, 40). Звичайно св. Ірина була проголошена святою завдяки її боротьбі за відновлення шанування святих ікон, але народ і ченці її дуже шанували іще за життя, бо вона була дуже щедра до вбогих і до монастирів. Анна читала життєписи цих святих правительок, які були прикладами для наслідування – під керівництвом святих своїх вчителів-митрополитів: Феопемпта й Ілларіона.

 

Блаженна Анна розуміла, що ця віддаленність «від марноти світу цього», нав’язана її чоловіком Королем, відповідала волі Господа і що їй це було корисно для того, щоб присвятити всю себе християнському вихованню дітей і роздавати милостиню бідним, будувати чи відбудовувати церкви, монастирі, у яких вона просила безперестанних молитов для спасіння душі свого чоловіка і своїх дітей і для свого спасіння. Вона завжди просила чоловіка, короля Франції, бути милосердним і любити вбогих.

 

Її щедрість і, практично, чернече благочестя, були відомі у всій Європі і Папа Миколай II-й (1058-1061) писав їй про це. Її численні, часті і таємні милості справді відповідали християнському духу: «У тебе ж, коли чиниш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права». (Mатф. VI : 3)

 

Її чоловік був уже в доволі похилому віці іще під час взяття шлюбу, і Анна  стала вдовою у 1060 році, приблизно через десять років спільного життя.

 

Глибоко вражена жахіттями тривалих усобиць, які настали після смерті її діда, святого Володимира, а також убивствами її дядьків - Святих Бориса і Гліба, Королева Франції доклала всіх своїх старань для того, щоб визволити Францію і свого маленького п’ятирічного сина, нового Короля Філіппа, від жахливих випробувань у період міжцарів’я. Король Генріх I  і його дружина були самі свідками загрози своєму власному життю на самому початку їхнього правління. Це була змова, організована матір’ю Короля – Констанцією Провансальською і її братом, Робером де Франсом. Все уляглося лише в результаті тривалої кровопролитної війни і втрати територій. Але головним було те, що Король Філіпп I-й був іще дитиною, яка не могла збирати армію для того, щоб захистити свою владу і мир.

 

Мирне життя Королівства, родини і молодого правителя опинилися під справжньою загрозою могутнього феодала графа Рауля де Крепі. Для того, щоб уникнути крові і руйнацій, у які поринула б Франція, і, які зачепили б, без сумніву, і її сина й інших дітей, вона протидіяла небезпеці як могла. І, не слухаючи ні порад, на слабкощів своєї природи, вона взяла приклад з Юдіф, яка відітнула голову духовному  Олоферну. Анна Ярославна з готовністю пожертвувала своєю свободою уже вдруге. Спочатку вона виконала обіцянку, дану батькові, святому Ярославу Мудрому, який вибрав їй чоловіка, Генріха I-го. Теперь же, будучи повновладною правителькою Франції, вона покладалася насамперед не на власні почуття, а керувалася інтересами своєї нової держави і життям підданих. Для того, щоб знешкодити небезпечні й егоїстичні амбіції графа, до чиєї території  міг бути приєднаний королівський домен, вона погодилася вийти заміж за тирана, отримуючи взамін, таким чином, мир у всьому Французькому Королівстві. Вона погодилася на цей шлюб за умови, що могутній граф Рауль погоджується стати захисником молодого Короля і відмовляється від завоювання королівських земель, які йому дуже хотілося отримати.  Вона на ділі виконала слова Спасителя: «Немає більше тієї любові, як коли хто покладе душу свою за друзів своїх». (Ін., XV: 13)

 

Але Королева, яка раніше, як це буде видно з її заповіту, вирішила стати черницею у монастирі Санліс,куди вона давала щедрі пожертвування, не могла відмовитися від своїх обітниць ціломудрості, вимовлених перед Господом. Для того,щоб урятувати від війни і її руйнацій Францію і свого юного сина Філіппа і зберегти свої обітниці перед Богом, Анна Ярославна пішла тим святим шляхом, яким ішли її попередниці – святі правительки, у життєписах яких вона знаходила натхнення.                                                                                                                           

                                                                                                                                                                                                                                                                         Бог зберіг душу святої,  розпорядившись так, що зі взяттям шлюбу було висунуто умову, що Анна ніколи не розділить з новим чоловіком шлюбного ложа. Ця формальна умова була накладена на майбутнього чоловіка, тому що королева хотіла присвятити кінець свого земного життя приготуванню до смерті, до вічного життя, у молитвах і сльозах, як вона про це і писала до заміжжя у своєму заповіті. Цей шлюб залишився ціломудрим. До того ж було вирішено, щоб усунути будь-яку можливість народження нового наступника, який претендував би на корону Франції, уберегти життя її сина Короля-дитини Філіппа; як наприклад, це уже раніше траплялося і у Франції і на Русі. Однак, Анна Ярославна утримувалася від того, щоб привселюдно заявити про збереження своєї ціломудрості у шлюбі.

 

Причиною цього можуть бути висунуті кілька обставин. Перша – скромність і благочестя самої Королеви, які визнавалися усіма сучасниками. Вони не дозволяли підійти до такого питання на повен голос. Друге – гордість графа, який не хотів, щоб він виглядав в очах оточення мов євнух, що завдало б вирішального удару по його престижу Нарешті, причина канонічна і найвагоміша: це не злягання у шлюбну ніч, яке могло б розглядатися як підстава нечинності цього шлюбу; норма, яка існує іще донині у канонічному римському праві. Отже, Анна Ярославна, зі свого смирення, не могла привселюдно про це заявити з жодної з цих причин. Тільки її духовний заповіт говорить нам про це явно – про її ріщучість вести суворе чернече життя таємно.

 

Блаженна Анна Ярославна, приймаючи це рішення, брала приклади, які вона взнала, читаючи життєписи святої імператриці Пульхерії (399-453), дружини Імператора Маркіана, яка залишалася ціломудрою у шлюбі. Але найближчим за часом прикладом для неї стала історія її сучасника - святого Едуарда Англійського, відомого під іменем «Едуард Сповідник» (1004-1066). Він, причислений до лику святих, покровитель Англії, вважався головним, до повсюдного поширення шанування святого Георгія, її небесного покровителя. 23 січня 1045 року Едуард посів престол побрався з дівчиною, як і він, дуже набожною. Він запропонував дружині дати разом з ним обітницю цілковитого стримання з причин зовні політичних. Зокрема - не допустити сходження на трон убивці дітей його брата Годвіна, - його власного тестя, який би зійшов би на престол після його смерті, щоб правити від імені свого внука. Духовні мотиви таких таємних рішень були частим явищем у лавах дворянства того часу. Перед очима Королеви Анни були також два інші приклади недавніх королівських ціломудрих шлюбних союзів: Короля Астурії Альфонса (791-842), і Генріха II-го Святого, німецького імператора (973, правління: 1014-1024) і його дружини, святої Кунігунди (975-1033).

 

Незадолго до взяття шлюбу Анна написала духовний заповіт, згідно з яким вона робила велике пожертвування у монастир і церкву Санліса. Вона хотіла, щоб Дім Божий був побудований й освячений на честь Святого Терозису (Пресвятої Матері Божої і Святого Іоанна Хрестителя), а також святого, шанованого у тамтешніх виноробів: мученика Вікентія Сарагоського. Вона показала свою Православну віру, вірність своєму слову, глибоке благочестя, ревність у приготуванні до вічного життя і свою велику любов до Церкви, як до живого животворчого Тіла Христа, у Якому об’єднані у Богові всі його члени. Саме у цьому єднанні вона і хотіла померти для того, щоб мати участь у бенкеті Агнця (Aпок. XIX). В очікуванні того часу, коли її душа постане перед Богом, вона висловила своє бажання у заповіті «решту життя мого у мирі і покаянні скінчити» (прохальна єктенія).

 

Вона пояснює свій намір стати черницею у монастирі: «бути найтісніше з’єднаною з цією Святою Спільнотою».

 

Другий шлюб Анни був заснований на її невидимому світі самозречення, що слугувало причиною того, що він був ним сприйнятий хибно. Якийсь час цей шлюбний союз багатьох людей обурював. Поступово всі тривоги навколо шлюбу ущухли; він тривав до смерті графа, 1074-го р.

 

За останні кілька років свого земного життя свята Анна, Королева Франції, прожила так, як вона і написала у своєму заповіті: у подвигах мовчання і духовної молитви. Вона продовжувала благодіяти бідним, давала великі пожертвування для церков і монастирів, що будувалися чи вже були засновані. [2]

 

Звершуючи такі добродіяння, раба Божа Анна, київська княжна, яка стала королевою Франції, спочила в Бозі. Дата її смерті (близько 1079) нам не відома. Померла вона в далині від марноти цього тимчасового світу, роздумуючи над словами Спасителя, Який Сам і віддає Славу Своїм найвірнішим служителям: «Так і ви, коли виконаєте все звелене вам, кажіть: ми раби, нічого не варті, бо зробили те. Що повинні були зробити». (Лк. XVII : 10) Мовчання, яким оточено проживання блаженної Анни Ярославни – це знак її святості. Вона так само зберігала мовчання, бо зовсім не хотіла на повен голос виправдувати свій шлюб, який був свого часу причиною великих негараздів, але потім визнаний всіма, у тому числі і самим Папою. У тиші Анна вийшла заміж і жила у напівзатворі біля своєї улюбленої обителі Санліс. Тиша оточує її життя і після другого її вдівства. Мовчанням вкутана і її смерть, таємницею вкрито і її поховання. Це мовчання порушується тільки відкриттям її заповіту. Воно тільки пояснює і виправдовує це мовчання, у якому Анна Ярославна дає своє пояснення всіх свої вчинків у минулому і в майбутньому:

 

 

 

«Всі сини Святої Церкви знають, Що Творець всесвіту, Бог і Отець, зробив для того, щоб підготувати і прикрасити єдність Свого Єдинородного Сина з цією самою Церквою. Не тільки Отець, але й Сам Син, спільно з Духом Святим, є з Жорною, за словами Пісні Пісень: «Зі мною з Лівану, наречена! Зі мною іди з Лівану! Поквапся з вершини Амани, з вершини Сеніра і Єрмона!»

 

«Отже я, Анна, роздумуючи у серці моєму і побачивши у дусі моєму таку велику красу і таку велику славу, і пам’ятаючи про те, що написано: «блаженні звані на весільний бенкет Агнця.» (Aпок. XIX, 9), іщо сама ж наречена Христа каже в іншому місці: «Ті, які поміщують мене у світло, матимуть життя вічне». І я запитала себе, як я зможу одного разу бути на цьому бенкеті, у цій радості і в житті вічному?

 

І ось моє серце, нарешті, наважилося побудувати церкву в ім’я Христа. Щоб бути глибоко приліпленим, як член у тілі, до цього святого зібрання, зв’язаного з Христом вірою. І я уже звеліла побудувати і спорудити на честь Христа церкву і на честь Святої Трійці і Богородиці Марії і Предтечі Господнього і святого мученика Вінсента[3]. І в пожертвування я послала свої дари – ті дари, що король генріх, мій чоловік, подарував мені під час мого шлюбу.

 

Всі ці блага мого сина, милістю Божою Короля, і зі згоди всіх великих королівств, я віддала цій церкві, щоб у цьому місці могли жити люди умиротворені, тихі, набожні у служінні Господеві, відмовившись від світу, живучи богослужінням, як то постановлено у святих Апостолів і Блаженного Августина.

 

Вони молилися день і ніч за гріхи короля Генріха, моїх дітей, моїх близьких, а також за мої власні гріхи. І за їхніми молитвами вони будуть почуті, щоб представити мене в Господеві безпорочному, як то Христові угодно і Його Церкві» (Із заповіту Анни Ярославни.)[4]

 

 

 

Жодного іншого людського слова до цього додати не можна.

 

 

 

Ми пропонуємо встановити  день її святкування (дати її народження і смерті невідомі), як дату її шлюбу і коронації - 1 червня за цивільним календарем (19 травня за Юліанським). І взяти до уваги, що вона вже шанується щороку у день 19 травня у місті  Санліс українцями (православними і греко-католиками) паризького регіону, Мером Санліса, місцевими депутатами - департамента Уаз, членами Регіональної Ради Нор па-де-Кале, Послом України у Франції і єпископом Греко-Католицької церкви.

 

 

 

 

 

Свята Анна Ярославна Київська, Королева Франції, благай Бога за Русь-Україну!

 

 

 

+Митрополит Мішель Паризький і всієї Франції.

 

 

 

23/10 серпня 2016 р.

 

 

 

Свято Святого Мученика Лаврентія і Святого Священномученика Сикста, Папи Римського.

 



[1] Що стало одним з найтриваліших правлінь в історії Франції. Воно поступається лише правлінню Людовіка XIV-го (1643-1715) і Людовіка XV-го (1715-1774)

[2] Ось, наприклад, невеликий список монастирів і церков, які вона утримувала за свій кошт: Монастир Сен-Мор де Фоссе, аббатство Анон, монастирі Турню, Коломб, монастир Св. Мартіна, монастир Сен-Венсан-де-Санліс, монастир Лукіана Бове, аббатство Святого Діонісія, церква Св. Адріана в Бертизі, монастир Сен-Нікез у Реймсі, монастир Святого Петра в Шартрі, аббатство Сан Крепан в Суассоні, монастир Флері, собор Нотр-Дам в Ам’єні, монастир Нотр Дам Понлевуа. Ми не згадуємо тут докладно про дуже багато благодійних місій, які вона заснувала у всіх цих місцях, для допомоги злидарям.

[3] Мученик Вінсент Сарагоський - покровитель виноградарів Замучений за Діоклетіана 22 січня 304 р. Можливо, через те, що в паризькому регіоні було багато виноградників, зокрема, на церковних володіннях, його особливо шанували у цих місцях, як покровителя виноградарів чим вирізнялася попередня Королева Констанція Провансальська, дружина Роберта Благочестивого, мати Генріха I-го.

[4] Із «Anne de Kiev» par Philippe Delorme P. 223-224. Ed. Pymalion Paris 2015.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект канонізації блаженної Анни Ярославни, Королеви Франції.

 

 

 

Шанування у Франції блаженної Анни Ярославни всіма українцями, які живуть у нашій країні - православними, чи греко-католиками – це вже реальність, яку ми, як Митрополит Парижа і всієї Франції, єпископ Української Православної Церкви Київського Патріархату, повинні взяти до уваги. Шанування також набуло поширення і серед доволі багатьох і росіян і французьких православних віруючих.

 

Щороку, 19 травня, відзначається відома дата шлюбу і коронації Анни Київської (Anne de Kiev у французькій традиції), Королеви Франції, яка шанується в народі як «свята Анна Київська». Це відбувається у місті Санліс, у якому Анна Ярославна заснувала монастир святих Теозису (Богородиці і Предтечі) і Вікентія Сарагоського, від якого сьогодні залишилися лише руїни. На цій події завжди присутні влада міста, мер, голова регіону і департаменту, присутній Його Високоповажність Посол України, український греко-католицький єпископ. Всі вони шанують Анну Ярославну, Королеву Франції.

 

Наша єпархія особливо шанує блаженну Анну Ярославну, і ми,  як її канонічний Митрополит, бажаємо, щоб вона була визнана святою покровителькою Франції і небесною покровителькою нашої єпархії.

 

Ми вважаємо, що Православна Церква України - Київський Патріархат - не може далі залишатися осторонь шанування цієї святої королівської особи Франції і її культу, який давно вже має місце у Франції – особи, яка стала предком усіх наступних королів Франції і яка прищепила до королівської династії Капетингів нову спадщину Великого Київського Князя - святого Владимира.

 

Мені хотілося б навести і своє власне свідчення про те, який значний вплив справила Анна Ярославна на наступні покоління великої династії Капетингів. Я був запрошений у 2001 році в мерію VIII-го округу Парижа. Тоді було організовано святкування 90-ліття Її Королівської Величності, Графині Паризької. Вона побачила мене в облаченні православного Митрополита і попросила, щоб мене представили їй. Після того, як вона дізналася, що я Єпископ Київського Патріархату, то вона, всміхнувшись, мені сказала: «Гадаю, що ви знаєте, що вся наша королівська родина походить від Анни Київської». Я підтвердив, що знаю про це. Вона сказала: «А чи знаєте ви, що саме ця королева Франції Анна, або, якщо ваша ласка, "Анна Київська", ввела ім’я «Філіпп» у всіх наших династіях королівської Франції, які були після неї, назвавши так свого сина Філіппа I-го?» Я відповів обережно: «Я не дуже добре знайомий з походженням цього імені». Графиня Паризька відповіла на це: «Предком Анни Київської була Анна Багрянородна, дружина Святого Володимира, яка вважала зі своїм братом Василієм II Багрянородним, що їхнім предком був Філіпп Македонський, батько Александра Великого. Таким чином, ім’я Філіпп  і було дано молодому спадкоємцеві корони Філіппові I (1052-1108). Його так само носили й інші великі королі Франції, в тому числі Філіпп II Август (1165-1223), Філіпп IV Гарний (1268-1314), а також наш предок - останній король Франції Луї - Філіпп (1773-1850)». Я подякував Графині Паризькій за те, що вона поділилася зі мною своїм родинним переданням. Я сказав, що «Мішель» це моє  ім’я у чернецтві, а моє ім’я у хрещенні й офіційно - саме «Філіпп». І що я цим завдячую саме Анні Ярославні!

 

 

 

Ми також переконані у тому, що визнання шанування блаженної Анни Ярославни, королеви Франції, після її канонізації, згуртує в лоні єпархії Парижа і всієї Франції, багатьох українців, що проживають у нашій країні.

 

 

 

Ми проситимемо Його Святість Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, а також наших співбратів у єпископстві – вельмиповажних членів Святішого Синоду – розглянути наш проект канонізації блаженної Анни Ярославни, королеви Франції і визнати те шанування, яке для  багатьох православних віруючих Франції – французів, українців, росіян – вже існує.

 

 

 

+Митрополит Мішель Паризький і всієї Франції

 

 

 

Життя Святої Ярославни Київської.

 

 

 

Свята Анна Ярославна (такаж іменована Агнесса), княжна Київська, яка після взяття шлюбу стала Королевою Франції, народилася між 1024 і 1036 рр.

 

Вона народилася від шлюбу Великого Князя Київського Ярослава, названого «Мудрим», і його другої дружини,  Інгігерди Шведської. Вона виросла на Україні, у ту благословенну епоху, яку називають тепер «Золотою добою Київської цивілізації».

 

Її дідом був Святий Володимир, який досі називається «Красним Сонечком», бо саме цей Великий Київський Князь, сам хрестився у 888 р. і привів у Православну віру свій народ, підданих Русі-України.

 

Як сповіщає у псалмі божественний Давид: «Сіячі зі сльозами пожинатимуть з радістю» (Пс. 125:6), хрещення всього народу було плодом євангельської проповіді і важких місіонерських трудів. Багатьох привело до святого і блаженного життя установлення Царства Святої Трійці й істинної віри на Русі. Посіяні в душі Анни зерна пшениці,  про які мовиться в Євангелії, принесли свої рясні плоди.

 

Завдяки шлюбові Князя Володимира і його дружини Анни Константинопольської, у Київ була внесена, у всій своїй величі, візантійська духовна культура і Православна віра. І вона відразу ж почала проявлятися в усіх аспектах життя Церкви, Держави, у системі права і в житті народу, в його побуті. Коли Володимир відправився з Константинополя в землі Руси-України, його дружина Анна Багрянородна привезла з собою багатьох священнослужителів і ченців. І ось, ці ревні служителі Божі перевезли з собою багато святих книг, які містили у собі всю божественну премудрість і велич богослів’я святих отців. Їхній духовний зміст, велика мудрість глибоко живили і назавжди преобразили віру і розум святої Анни Ярославни.

 

За допомогою молитов і глибокого вичення Священного Писання і творів Святих отців, вона стала здатною підтримувати високі духовні бесіди з ігуменами- греками, які перебували у той час в Києві. Ставши Королевою Франції, свята Анна збагатить своє духовне життя, розвиваючи його у богословських роздумах, що живилися постійним і благочестиви чтивом. Анна вирізнялася великою освіченістю для свого часу: вона читала і розмовляля грецькою, розуміла і церковнослов’янську мову богослужіння. Вона також уміла розмовляти і писати тією мовою, яка тоді була у Києві. Після свого переїзду у  Францію, вона вивчила також французьку мову і латину.

 

Як і вся її родина у Києві, княжна мала своїм духівником візантійського Митрополита Феопемпта (1035-1049) і майбутнього руського Митрополита Київського (1051-1055), святого Іларіона; тогда цей ієромонах був одним з найосвіченіших і розумово найобдарованіших людей свого часу. Ці двоє духовних мужів були не тільки великими знавцями і поцінувачами Отців Церкви, але й були також одними з провідних богословів тієї доби.  Ці благочестиві митрополити чудово володіли основами  математики, астрономії; знайомі були і з Кодексом Юстиніана, на який Київські князі, що оточували їх, повинні були спиратися у прийнятті важливих державних рішень, у своєму новому релігійному стані. Склавши у своїй душі найгарніші коштовності зі скарбниці Православ’я, найблагочестивіша княжна Анна Ярославна під керівництвом цих двох великих учителів – духівників читала

 

 Каппадокійських отців: Свв. Григорія Ниського, Григорія Богослова, Василія Великого; їхні трактати супроти єретиків свого часу - аріан, і несторіан, від яких треба було захистити молоду Церкву. Вона читала і деякі богословські твори, які уже були поширені на Русі: святих Іоана Золотоустого, Кирила Олександрійського про Божественність Слова втіленого у плоті, а також твори псевдо - Діонісія Ареопагіта, дуже популярних тоді як на Сході, так і на Заході. Вона читала праці про чернецтво у вигляді коротких, повчальних настанов  - «Aпофтегм», також «Життя святого Антонія», написані Свт. Афанасієм Олександрійським і їхні листи. Ці книги були наслідком духовного досвіду отців-пустельників. Їх вивчали і ним духовно керувалися у Київських печерах, де мешкали за типиконами прп. Пахомія і Василія Великого. Ченці Київських печер надихали своїм прикладом створення нового чернечого життя у просторих землях Русі. Постова Тріодь, твори Іоана Ліствичника, Феодора Студита -  це книги, які прочитувалися тоді щороку у всіх монастирях під час Великого Посту. Аскетичні твори Преподобного Ісаака Сирина, зокрема, переклади його книг на грецькою, були у всіх тодішніх монастирях. Княжна добре знала Синаксарій у його первісному вигляді, у якому ця книга являє собою педагогічну збірку моральних повчань в області юриспруденції, духовних прикладів новому українському чернецтву і  духовенству, наочних прикладів з життя святих, які, таким чином, сприяли  утвердженню нових христианських, православних цінностей на Русі.

 

Отже, княжна Анна зростала в оточенні саме такого глибокого православного благочестя (у Києві тоді нараховувалося близько 400 церков) в високої візантійської культури. Перед Творцем вона «зростала у премудрості і у віці і в любові до Бога і людей». (Лк 2:52).

 

Ні висота її княжого титулу, ні витонченість придворного життя не змінили її душу чи заманили у марноту світу, у гординю, до марнотних бажань, до легковажності, до чуттєвої любові чи до бажання влади, слави чи багатства: до пристрастей, які спонукають  душу до забуття Церкви, бідних і самого спасіння.

 

Її полум’яна любов до Бога  і Його Православної Церкви зростає за допомогою молитви і читання священних книг (Анна знала напам’ять Четвероєвангеліє). І вона, з набожністю і духовним досвідом, за прикладом Богородиці, «зберігала слова ці у серці своєму». (Лк.2:19) Перед Богом, всі радощі і скорботи, те, з чого і складається земне життя людини, вона переносила з терпінням і мудрістю. Все своє життя вона була прикладом любові, душі глибокої, що любить мовчання і тишу, ладною, за прикладом Господа Христа, піти на всі жертви не только для свого народу, який вона любила, але й для нового для неї народу – французького; того народу, якого потім ввірить їй Бог.

 

Високий духовний подвиг (спокуси, пов’язані зі здійсненням влади)  проходив у тиші і привів її до гарячої віри в Бога. Душа Святої Анни зміцнюється у мужності, любові до ближнього, стаючи здатною на будь-які жертви, необхідні для того служіння, яке благословить їй Бог. Цю велику силу душі княжна черпала у своєму глибокому благочесті, любові до Христа і ближнього. Вони освітлювали мудрістю її душу і дух. Ними були просвітлені не тільки її духовні діяння, але й мирська, політична її діяльність.

 

Всі нащадки святого князя Ярослава Мудрого у той час зростали в особливій  атмосфері святоотцівської думки, яка панувала у його родині і в його дворі. Його донька була покірна волі Великого Князя, виконуючи послух, який дуже нагадував їй послух з чернечого життя. Вона підкоряла свою волю цьому обов’язку, знаючи, що як княжна, вона повинна все своє особисте життя принести в жертву цьому служінню, у таємниці серця беручи приклад з Творця всіх.

 

Ніщо, як видавалося, не могло віддалити Анну від своєї Батьківщини, але, з волі Божої,  Який знає краще, що корисніше для нашої душі, вона вийшла заміж, скоряючись волі батька, за Короля старшого її роками, вдівця і в країні далекій: у Франції.Ніхто не може уявити собі біль розлуки благочестивої набожної княжни з Православною Церквою, до якої вона прив’язалася в обрядах у духовному читанні, з родиною, з новою, народженою від Візантії, культурою. Їй належало відправитися у варварську, з її погляду, країну, про звичаї якої вона могла судити лише по спілкуванню з купцями, які бували у той час в Києві.

 

Шлюб Анни Ярославни і Генріха I-го, не був у числі тих, які Бог часто допускає, ні наслідком любові. Це було, як про це свідчитимуть всі акти життя нової Королеви Франції, плід її покірності присудам  Господа.

 

Генріх I-й (1008-1060) був син Роберта II-го, короля франків. Генріх став вдівцем у 1044 р. без законних дітей від першого шлюбу. І він хотів би укласти шлюбну спілку, у якій попередньо не існувало б жодного можливого зв’язку рідства. У той час папа засуджував як інцест шлюб у п’ятому ступені рідства (починаючи зі спільного прадіда), що зробило неможливим укладення шлюбів практично між усіма королівськими дворами Західної Європи. Генріх I-й також хотів того, щоб це одночасно був і престижний шлюб. Стосовно батька Анни, святого Ярослава Мудрого, то він теж хотів розширити свій вплив у Європі. Генріх I-й побрався з Анною Ярославною 19 травня 1051 року, у свято П’ятидесятниці, у Реймському соборі. Того ж дня з чудотворної посудини хрещення Хлодвіга святим Ремігієм, вона була миропомазана як Королева Франції. Вона привезла з собою дивної краси рукописне Євангеліє слов’янською мовою, на якому потім впродовж багатьох поколінь, відбувалися коронації наступних королів Франції, предком яких стане блаженна Анна Ярославна.

 

Їхнє родинне життя, хоч і проходило доволі мирно і спокійно, не було, однак, дуже щасливим для молодої Королеви. У повсякденному житті Генріх I-й, хоч і був                                         чоловікомчесним і вірним, був уже у немолодому віці, коли одружився з Аною. Він ставився з відразою до всіх жінок і тримав Королеву подалі від будь-яких державних обов’язків і від політичного життя королівства, а тільки як матір своїх королівських дітей - уже народжених чи які мали народитися.

 

Попри це становище Анна, Королева Франції покохала щиро і віддано свого чоловіка. Вона не була з тих жінок, які кохають своїх чоловіків тільки тілесно, без співучасті у цьому всіх скарбів своєї душі.

 

Як Королева і дружина Короля, вона проявила мудрість і відданість державній справі, чудово відповідаючи, за своїми якостями, рангу Королеви, а пізніше матері і благодійниці бідних і Церкви. Саме про таких жінок мовиться у Священному Писанні: «Хто знайде чеснотну жінку? ціна її вище перлин; впевнено у ній серце чоловіка її. (…) Вона віддає йому добром, а не злом, по всі дні життя свого. (...) Долоню свою вона розтуляє  бідному, і руку свою подає нужденному. (…) Чоловік її відомий біля брами, коли сидить зі старійшинами землі. Врода оманлива і краса марнотна; але жінка, що боїться Господа, гідна хвали.» (Притч. XXXI : 10 і далі).

 

Анна поховала свого чоловіка одразу після народження майбутнього короля -Філіппа I (1052-1108), коронованого ще за життя свого батька, 23 травня 1059 р. [1], народивши іще трьох дітей: Робера (1054-1063) , Емму (1055-1109) і Гуго (1057-1102 ).

 

Благочестя і доброта Королеви Анни були відомі всім і просяяли далеко за межами Франції. Було видно, що вона жінка, яка живе більше духовним, ніж тілесним, життям майбутнього віку, ніж життям цього тимчасового світу. Вона була відома своєю гарячою вірою, глибоким благочестям і величчю свого доброго серця. Її особистість можна порівняти з іншими святими королевами Франції: Клотільдою (475-545), Радегондою (520-587) і Бертиллою (+710), а також багатьма правительками Сходу, відомих своєю любов’ю до убогих, створенням нових церков і монастирів: святих Євдоксії (398-460), Маркіани (450-527) Феодори, дружини святого Юстиніана I-го (+548), Імператриці Ірини (750-803), Феодори (+867), яка теж була вдовою (імператора іконоборця Феофіла), і яка теж була змушена захищати свого неповнолітнього сина, імператора Михаїла III-го, який мав на момент смерті її чоловіка усього лише три роки від народження. У Анни Ярославни було велике бажання наслідувати життя всіх цих святих, які жили до неї і життя яких вона знала. Всі ці імператриці були причислені до лику святих завдяки їхньому особистому благочестю і великій любові до вбогих, яке проявлялося у них під час перебування їх біля влади. Вони були милостиві до Церкви, монастирів, до злидарів, в особі яких вони бачили Христа «…так як ви вчинили це одному з цих братів Моїх менших, те вчинили Мені» (Мф., XXV, 40). Звичайно св. Ірина була проголошена святою завдяки її боротьбі за відновлення шанування святих ікон, але народ і ченці її дуже шанували іще за життя, бо вона була дуже щедра до вбогих і до монастирів. Анна читала життєписи цих святих правительок, які були прикладами для наслідування – під керівництвом святих своїх вчителів-митрополитів: Феопемпта й Ілларіона.

 

Блаженна Анна розуміла, що ця віддаленність «від марноти світу цього», нав’язана її чоловіком Королем, відповідала волі Господа і що їй це було корисно для того, щоб присвятити всю себе християнському вихованню дітей і роздавати милостиню бідним, будувати чи відбудовувати церкви, монастирі, у яких вона просила безперестанних молитов для спасіння душі свого чоловіка і своїх дітей і для свого спасіння. Вона завжди просила чоловіка, короля Франції, бути милосердним і любити вбогих.

 

Її щедрість і, практично, чернече благочестя, були відомі у всій Європі і Папа Миколай II-й (1058-1061) писав їй про це. Її численні, часті і таємні милості справді відповідали християнському духу: «У тебе ж, коли чиниш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права». (Mатф. VI : 3)

 

Її чоловік був уже в доволі похилому віці іще під час взяття шлюбу, і Анна  стала вдовою у 1060 році, приблизно через десять років спільного життя.

 

Глибоко вражена жахіттями тривалих усобиць, які настали після смерті її діда, святого Володимира, а також убивствами її дядьків - Святих Бориса і Гліба, Королева Франції доклала всіх своїх старань для того, щоб визволити Францію і свого маленького п’ятирічного сина, нового Короля Філіппа, від жахливих випробувань у період міжцарів’я. Король Генріх I  і його дружина були самі свідками загрози своєму власному життю на самому початку їхнього правління. Це була змова, організована матір’ю Короля – Констанцією Провансальською і її братом, Робером де Франсом. Все уляглося лише в результаті тривалої кровопролитної війни і втрати територій. Але головним було те, що Король Філіпп I-й був іще дитиною, яка не могла збирати армію для того, щоб захистити свою владу і мир.

 

Мирне життя Королівства, родини і молодого правителя опинилися під справжньою загрозою могутнього феодала графа Рауля де Крепі. Для того, щоб уникнути крові і руйнацій, у які поринула б Франція, і, які зачепили б, без сумніву, і її сина й інших дітей, вона протидіяла небезпеці як могла. І, не слухаючи ні порад, на слабкощів своєї природи, вона взяла приклад з Юдіф, яка відітнула голову духовному  Олоферну. Анна Ярославна з готовністю пожертвувала своєю свободою уже вдруге. Спочатку вона виконала обіцянку, дану батькові, святому Ярославу Мудрому, який вибрав їй чоловіка, Генріха I-го. Теперь же, будучи повновладною правителькою Франції, вона покладалася насамперед не на власні почуття, а керувалася інтересами своєї нової держави і життям підданих. Для того, щоб знешкодити небезпечні й егоїстичні амбіції                                                                                                                                                                                                                                                                                                       графа,                                                                                                                                                                           до чиєї території  міг бути приєднаний королівський домен, вона погодилася вийти заміж за тирана, отримуючи взамін, таким чином, мир у всьому Французькому Королівстві. Вона погодилася на цей шлюб за умови, що могутній граф Рауль погоджується стати захисником молодого Короля і відмовляється від завоювання королівських земель, які йому дуже хотілося отримати.  Вона на ділі виконала слова Спасителя: «Немає більше тієї любові, як коли хто покладе душу свою за друзів своїх». (Ін.,                                                                                                                                          XV: 13)

 

Але Королева, яка раніше, як це буде видно з її заповіту, вирішила стати                                          черницею у монастирі Санліс, куди                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      вона давала щедрі пожертвування, не могла відмовитися від своїх обітниць ціломудрості, вимовлених                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               перед Господом. Для того, щоб урятувати від війни і її руйнацій Францію і свого юного сина Філіппа і зберегти свої обітниці перед Богом, Анна Ярославна пішла тим святим шляхом, яким ішли її попередниці – святі правительки, у життєписах яких вона знаходила натхнення.                                                                                                                                                      

 

Бог зберіг душу святої,  розпорядившись так, що зі взяттям шлюбу було висунуто умову, що Анна ніколи не розділить з новим чоловіком шлюбного ложа. Ця формальна умова була накладена на майбутнього чоловіка, тому що королева хотіла присвятити кінець свого земного життя приготуванню до смерті, до вічного життя, у молитвах і сльозах, як вона про це і писала до заміжжя у своєму заповіті. Цей шлюб залишився ціломудрим. До того ж було вирішено, щоб усунути будь-яку можливість народження нового наступника, який претендував би на корону Франції, уберегти життя її сина Короля-дитини Філіппа; як наприклад, це уже раніше траплялося і у Франції і на Русі. Однак, Анна Ярославна утримувалася від того, щоб привселюдно заявити про збереження своєї ціломудрості у шлюбі.

 

Причиною цього можуть бути висунуті кілька обставин. Перша – скромність і благочестя самої Королеви, які визнавалися усіма сучасниками. Вони не дозволяли підійти до такого питання на повен голос. Друге – гордість графа, який не хотів, щоб він виглядав в очах оточення мов євнух, що завдало б вирішального удару по його престижу Нарешті, причина канонічна і найвагоміша: це не злягання у шлюбну ніч, яке могло б розглядатися як підстава нечинності цього шлюбу; норма, яка існує іще донині у канонічному римському праві. Отже, Анна Ярославна, зі свого смирення, не могла привселюдно про це заявити з жодної з цих причин. Тільки її духовний заповіт говорить нам про це явно – про її ріщучість вести суворе чернече життя таємно.

 

Блаженна Анна Ярославна, приймаючи це рішення, брала приклади, які вона взнала, читаючи життєписи святої імператриці Пульхерії (399-453), дружини Імператора Маркіана, яка залишалася ціломудрою у шлюбі. Але найближчим за часом прикладом для неї стала історія її сучасника - святого Едуарда Англійського, відомого під іменем «Едуард Сповідник» (1004-1066). Він, причислений до лику святих, покровитель Англії, вважався головним, до повсюдного поширення шанування святого Георгія, її небесного покровителя. 23 січня 1045 року Едуард посів престол побрався з дівчиною, як і він, дуже набожною. Він запропонував дружині дати разом з ним обітницю цілковитого стримання з причин зовні політичних. Зокрема - не допустити сходження на трон убивці дітей його брата Годвіна, - його власного тестя, який би зійшов би на престол після його смерті, щоб правити від імені свого внука. Духовні мотиви таких таємних рішень були частим явищем у лавах дворянства того часу. Перед очима Королеви Анни були також два інші приклади недавніх королівських ціломудрих шлюбних союзів: Короля Астурії Альфонса (791-842), і Генріха II-го Святого, німецького імператора (973, правління: 1014-1024) і його дружини, святої Кунігунди (975-1033).

 

Незадолго до взяття шлюбу Анна написала духовний заповіт, згідно з яким вона робила велике пожертвування у монастир і церкву Санліса. Вона хотіла, щоб Дім Божий був побудований й освячений на честь Святого Терозису (Пресвятої Матері Божої і Святого Іоанна Хрестителя), а також святого, шанованого у тамтешніх виноробів: мученика Вікентія Сарагоського. Вона показала свою Православну віру, вірність своєму слову, глибоке благочестя, ревність у приготуванні до вічного життя і свою велику любов до Церкви, як до живого животворчого Тіла Христа, у Якому об’єднані у Богові всі його члени. Саме у цьому єднанні вона і хотіла померти для того, щоб мати участь у бенкеті Агнця (Aпок. XIX). В очікуванні того часу, коли її душа постане перед Богом, вона висловила своє бажання у заповіті «решту життя мого у мирі і покаянні скінчити» (прохальна єктенія).

 

Вона пояснює свій намір стати черницею у монастирі: «бути найтісніше з’єднаною з цією Святою Спільнотою».

 

Другий шлюб Анни був заснований на її невидимому світі самозречення, що слугувало причиною того, що він був ним сприйнятий хибно. Якийсь час цей шлюбний союз багатьох людей обурював. Поступово всі тривоги навколо шлюбу ущухли; він тривав до смерті графа, 1074-го р.

 

За останні кілька років свого земного життя свята Анна, Королева Франції, прожила так, як вона і написала у своєму заповіті: у подвигах мовчання і духовної молитви. Вона продовжувала благодіяти бідним, давала великі пожертвування для церков і монастирів, що будувалися чи вже були засновані. [2]

 

Звершуючи такі добродіяння, раба Божа Анна, київська княжна, яка стала королевою Франції, спочила в Бозі. Дата її смерті (близько 1079) нам не відома. Померла вона в далині від марноти цього тимчасового світу, роздумуючи над словами Спасителя, Який Сам і віддає Славу Своїм найвірнішим служителям: «Так і ви, коли виконаєте все звелене вам, кажіть: ми раби, нічого не варті, бо зробили те. Що повинні були зробити». (Лк. XVII : 10) Мовчання, яким оточено проживання блаженної Анни Ярославни – це знак її святості. Вона так само зберігала мовчання, бо зовсім не хотіла на повен голос виправдувати свій шлюб, який був свого часу причиною великих негараздів, але потім визнаний всіма, у тому числі і самим Папою. У тиші Анна вийшла заміж і жила у напівзатворі біля своєї улюбленої обителі Санліс. Тиша оточує її життя і після другого її вдівства. Мовчанням вкутана і її смерть, таємницею вкрито і її поховання. Це мовчання порушується тільки відкриттям її заповіту. Воно тільки пояснює і виправдовує це мовчання, у якому Анна Ярославна дає своє пояснення всіх свої вчинків у минулому і в майбутньому:

 

 

 

«Всі сини Святої Церкви знають, Що Творець всесвіту, Бог і Отець, зробив для того, щоб підготувати і прикрасити єдність Свого Єдинородного Сина з цією самою Церквою. Не тільки Отець, але й Сам Син, спільно з Духом Святим, є з Жорною, за словами Пісні Пісень: «Зі мною з Лівану, наречена! Зі мною іди з Лівану! Поквапся з вершини Амани, з вершини Сеніра і Єрмона!»

 

«Отже я, Анна, роздумуючи у серці моєму і побачивши у дусі моєму таку велику красу і таку велику славу, і пам’ятаючи про те, що написано: «блаженні звані на весільний бенкет Агнця.» (Aпок. XIX, 9), іщо сама ж наречена Христа каже в іншому місці: «Ті, які поміщують мене у світло, матимуть життя вічне». І я запитала себе, як я зможу одного разу бути на цьому бенкеті, у цій радості і в житті вічному?

 

І ось моє серце, нарешті, наважилося побудувати церкву в ім’я Христа. Щоб бути глибоко приліпленим, як член у тілі, до цього святого зібрання, зв’язаного з Христом вірою. І я уже звеліла побудувати і спорудити на честь Христа церкву і на честь Святої Трійці і Богородиці Марії і Предтечі Господнього і святого мученика Вінсента[3]. І в пожертвування я послала свої дари – ті дари, що король генріх, мій чоловік, подарував мені під час мого шлюбу.

 

Всі ці блага мого сина, милістю Божою Короля, і зі згоди всіх великих королівств, я віддала цій церкві, щоб у цьому місці могли жити люди умиротворені, тихі, набожні у служінні Господеві, відмовившись від світу, живучи богослужінням, як то постановлено у святих Апостолів і Блаженного Августина.

 

Вони молилися день і ніч за гріхи короля Генріха, моїх дітей, моїх близьких, а також за мої власні гріхи. І за їхніми молитвами вони будуть почуті, щоб представити мене в Господеві безпорочному, як то Христові угодно і Його Церкві» (Із заповіту Анни Ярославни.)[4]

 

 

 

Жодного іншого людського слова до цього додати не можна.

 

 

 

Ми пропонуємо встановити  день її святкування (дати її народження і смерті невідомі), як дату її шлюбу і коронації - 1 червня за цивільним календарем (19 травня за Юліанським). І взяти до уваги, що вона вже шанується щороку у день 19 травня у місті  Санліс українцями (православними і греко-католиками) паризького регіону, Мером Санліса, місцевими депутатами - департамента Уаз, членами Регіональної Ради Нор па-де-Кале, Послом України у Франції і єпископом Греко-Католицької церкви.

 

 

 

 

 

Свята Анна Ярославна Київська, Королева Франції, благай Бога за Русь-Україну!

 

 

 

 

 

 

 

+Митрополит Мішель Паризький і всієї Франції.

 

 

 

 

 

23/10 серпня 2016 р.

 

 

 

Свято Святого Мученика Лаврентія і Святого Священномученика Сикста, Папи Римського.

 



[1] Що стало одним з найтриваліших правлінь в історії Франції. Воно поступається лише правлінню Людовіка XIV-го (1643-1715) і Людовіка XV-го (1715-1774)

[2] Ось, наприклад, невеликий список монастирів і церков, які вона утримувала за свій кошт: Монастир Сен-Мор де Фоссе, аббатство Анон, монастирі Турню, Коломб, монастир Св. Мартіна, монастир Сен-Венсан-де-Санліс, монастир Лукіана Бове, аббатство Святого Діонісія, церква Св. Адріана в Бертизі, монастир Сен-Нікез у Реймсі, монастир Святого Петра в Шартрі, аббатство Сан Крепан в Суассоні, монастир Флері, собор Нотр-Дам в Ам’єні, монастир Нотр Дам Понлевуа. Ми не згадуємо тут докладно про дуже багато благодійних місій, які вона заснувала у всіх цих місцях, для допомоги злидарям.

[3] Мученик Вінсент Сарагоський - покровитель виноградарів Замучений за Діоклетіана 22 січня 304 р. Можливо, через те, що в паризькому регіоні було багато виноградників, зокрема, на церковних володіннях, його особливо шанували у цих місцях, як покровителя виноградарів чим вирізнялася попередня Королева Констанція Провансальська, дружина Роберта Благочестивого, мати Генріха I-го.

[4] Із «Anne de Kiev» par Philippe Delorme P. 223-224. Ed. Pymalion Paris 2015.  

 

   

Житіє святої Анни Ярославiвни, королеви Франції.

 

 

Точна дата народження святої Анни Ярославiвни невідома, - бiля 1033 р. Анна навчалася у своїх святих вчителів: митрополитів Київських Феoпемпта та lлaрioна, що своїм святим життям самi були прикладом для неї і водночас годували її творами Отців Церкви. Вона, ймовірно, мала біля двадцяти років віку, коли, підкоряючись волі свого батька, святого Ярослава Мудрого, одружилася з королем Франції Генріхом I-м, водночас вона була миропомазана, як королева Франції - в Реймсі, у день П'ятидесятниці 1051 року. Вона виходить заміж, даючи чоловіку чотирьох дітей, з яких згодом з’явиться молодий король Філіп I-ий. Вона стане відомою за неосяжність їїщедрості до бідних, монастирів та церков. Королева Анна Київська витрачала по кілька годин в день на молитву, вона не мала ніякого мирського суєтного життя, присвячуючи свiй час на відвідування церков, особливо монастирської церкви у м. Санліс, куди вона мала намір піти з миру і котру побудувала на свої власні кошти, як сама напише у своєму духовному заповіті. Після смерті її чоловіка, короля Генріха I-го, в 1060 році, благополуччя Королівства, її родини і особливо молодого короля Філіпа I-го, були під загрозою із-за появи могутнього магната: графа Рауля де Крепі. Для того, щоб уникнути безладдя, крові та руйнування, у які б були занурені землі Франції та її власні діти, вона, без будь-яких сумнівів, не слухаючи немочі власної природи, послідувала прикладу Юдифі. Анна Ярославівна відрізала голову духовного Олоферна, другий раз у своєму житті з готовністю пожертвувавши своєю свободою. Для того, щобобезглавити егоїстичні і небезпечні амбіції графа Крепі, чия територія охоплювала королівський домен, вона одружилась з цим тираном в обмін на мир у Французському Королівстві. Анна запропонувала дві умови цього шлюбу. Перша: могутній граф Рауль погоджується стати захисником молодого короля і відмовляється від завоювання території Королівства, чого він до цього так жадав. Друга умова, яка i є доказом її святості, передбачала, що королева вже вирішила, як про це вказано і в її духовному заповіті, стати черницею в монастирі Санліс, на що вона щедро дала пожертву. Отже, Анна Ярославівна не могла відмовитися від своєї обітниці безшлюбності, одного разу виголосивши її перед Господом. Для того, щоб врятувати від війни та її бід Францію, свого малого сина Філіпа та водночас виконувати свою обіцянку, Бог знайшов для неї святий шлях. Цим шляхом йшли попередні святі правительниці, життєописанням котрих свята захоплювалася в дитинстві. Багато прикладів цьому можна знайти також у новітній історії. Цей шлюб було укладено тільки за умовою, що свята Анна ніколи не розділить ліжко з її новим чоловіком. Цей цнотливий шлюб було укладено з метою виключення ризику народити нового спадкоємця, якийзміг би претендувати на Корону Франції і який міг би загрожувати життю молодого короля Філіпа, чому було багато прикладів як у Франції, так і вУкраїні-Русі. Блаженна Анна Ярославівна, приймаючи це рішення, бачила інші приклади: свята імператриця Пульхерiя (399-453), дружина імператора Маркіяна, яка теж залишилася дівою у шлюбі. Але безпосереднім взірцем для неї став приклад її епохи, про який було відомо всім членам королівського двору Франції: це була історія святого Едуарда (1004-1066), короля Англії, відомого як «Едуард Сповідник», причисленого до святих покровителiв Англії, який жив цнотливо зi своєю дружиною. Після смерті бентежного графа Рауля де Крепі, королеві вдалося, нарешті, здійснити своє бажання і присвятити решту життя мовчанню і молитві, чого їй так хотілося з дитинства, відвідуючи кожен день монастирське богослужіння у храмі Санліс. Благочестива королева спочила у Господі у невідомий нам день, у внутрішній тиші, у молитві; у тому, чим вона була оточена все своє життя.

anne2kiv.jpg

 


30/03/2017
0 Poster un commentaire